|
Іван МОНОЛАТІЙ
Історія й культура євреїв України залишається й надалі актуальним питанням міжнаціональних відносин. Етнічний склад українських міст був значно строкатішим, аніж приміських поселень. У містах України XIV- XVIII ст. проживали поряд з українцями поляки, вірмени, росіяни, німці, білоруси, молдавани, італійці, серби, греки, болгари, євреї.
Своєрідною метрополією національного духу була Коломия - місто Галицької Русі, яке відіграло важливе етнополітичне та етнокультурне значення в історії не лише України, а й сусідніх країн. У 2-й пол. XVI ст. на околицях сучасного міста почали поселятися львівські євреї, котрі отримали для цього королівський привілей, затверджений коронним сеймом 1569р. у Люблині. На підставі документа, євреї брали участь у міських повинностях, перебували під юрисдикцією міста, мали рівний з міщанами голос у розв'язанні громадських справ, право помешкання на площі Ринок. Під час перепису володінь у 1616р. королівська комісія наказала коломийському старості Петрові Корицінському збудувати єврейську синагогу та виділити місце для єврейського кладовища, з умовою звільнення цих дільниць Коломиї від податків. Визначаючи економічний стан єврейської громади, з люстраційного акта 1616р. дізнаємося, що євреї щороку вносили в старостівський двір 20 талерів, а євреї-різники, разом з християнами - 40 каменів сала. Після зруйнування міста численними нападами татарських загонів у 1-й пол. XVII ст. та перенесення міста з правого на лівий берег р.Прут у 1629р. міська влада виклопотала підтверджувальну грамоту, в якій говорилося, що "за євреями повинні бути збережені їхні повинності і права". Як доказ цього, бачимо оренду міського млина, за що євреї щорічно сплачували до королівської скарбниці 3000 зол. У згаданий період коломийське староство перейшло до володінь польських магнатів Потоцьких, величезних землевласників на Покутті. В реєстрі ревізії 1670р. про сплату подимного поряд з 30-ма звичайними будинками в центрі міста як "убогі" значаться 32, і в даному разі стає зрозумілим, чому євреї переважали. Домінування їх у міській торгівлі XVII ст. пояснюється тим, що в місті було 170 будинків і проживало бл. 1000 чоловік, здебільшого євреї.
Із збільшенням чисельності єврейського населення постала необхідність зосередження всіх адміністративних функцій громади в кагалі. Діяльність усіх структур кагального управління було сконцентровано в адміністративній, судовій та релігійно-виховній сферах. Внутрішнє життя общини регламентувалося приписами Галахи, а з початку XVI ст. - кодексом Шульхан-Арух. Відносини між місцевою владою і єврейськими кагалами, автономія яких стала основою всього суспільного устрою євреїв Речі Посполитої, регулювали "Воєводські правила" 1527р. краківського воєводи А.Тенчинського. Зазначимо, що в 1715р. коломийські міщани і єврейська община домовилися між собою про сплату кагалом ? суми податків до міської казни, а 1771р. між християнами та іудеями було підписано угоду, за якою патент на 23 підводи поділявся: 17 і ? на кагальне управління і відповідно 5 ? - на міщан.
З середини XVII ст. в містах Польщі почали зводити капітальні будівлі, а Коломия з її розвиненими соляними промислами і численними німецькими та єврейськими колоністами була перспективним містом Речі Посполитої. Саме тому в 1664р. завдяки турботам рабина А.Вольфа євреї забудували навколоринкову площу, звели нову синагогу, рабином якої став пізніше невідомий нам Хаїм.
Світський характер нової синагоги зумовлювали як теологічні, так і ритуальні традиції євреїв, які вбачали в ній не лише молитовний будинок, а й осередок міського громадського життя.
В цей час на Покутті здобуває прихильників ідеалу єврейського способу життя релігійно-містичний рух - хасидизм, - який всупереч офіційному рабинізму проповідував Ізраїль Баал Шем Тов, прозваний Бештом (1700-1760). "Зійшовши з гір", наприкінці 30-х рр. XVIII ст. він відвідав рабинів Нахмана в Косові і Месгляма бен Ешея - в Коломиї.
У 2-й пол. XVIII ст. і в період австрійського панування група євреїв Східної Галичини й далі була найчисельнішою. Євреї Коломиї не мали покровительства короля, а значною мірою були залежними від власників міста, магнатів та шляхти, були захищені зі сторони кагалів і ваадів. Підкреслимо, що єврейська община, зважаючи на купецьку, ремісничу та підприємницьку структури, протягом двох останніх століть відігравала помітну роль в економічному та культурному житті міста, в якому проживало чимало заможних євреїв, що розбагатіли на відкупах, промислово-торговельних справах та грошово-кредитних операціях.
Для підвищення ролі освіти й культури єврейська община в 1778р. створила єврейську школу, що стала першим стаціонарним навчальним закладом коломийських євреїв. Велику синагогу наприкінці XVIII ст. було перебудовано, стіни прикрашено декоративними елементами барокового стилю, а під час реставраційних робіт 1798р. певних змін зазнав інтер'єр. З 1787р. при синагозі була традиційна 15 єврейська початкова школа - хе-дер, де вивчали Тору і Талмуд.
Цікаво, що в 60-х рр. XIX ст. коломиянка Гулссова організувала дитячий садок для єврейських дітей, а 1866р. було відкрито другу початкову школу.
Статистично в 1869р., під час офіційного перепису населення Коломиї та її околиць, було встановлено, що число євреїв дорівнює 9019 чоловік, тоді як на 15000 городян у 1861р. налічувалося лише 8300. Адміністративно-правне становище євреїв відображала спеціально створена ізраїльська Гміна, до правління якої в 1876р. входили Соломон Віселбер, Давид Крісс та Йосиф Функенштайн. Чимале соціальне значення в житті міста мало відкриття 34 квітня 1854р. міської лікарні, збудованої на кошти єврейської общини, в якій, як повідомляють тогочасні джерела, було 20 лікарняних ліжок. Окрема сторін-ка життя коломийських євреїв - діяльність Будинку для старців та калік, відкритого 1898р. на кошти ізраїльської ґміни. Релігійно-містичне життя общини проходило не лише в синагогах, але й молитовних будинках і публічних божницях. В 1872р. тут діяло 16 божниць і 35 молитовних будинків. Нахман Зев, Ісаак Себ, Ісаак Таубес, Гершон бен Єгуда, Гілель бен Барух, Якуб бон Ефраїм Теомін - ось далеко не повний перелік коломийських рабинів XIX ст.
Про зрушення в українсько-єврейських освітніх стосунках свідчить і те, що за переписом 1900р. у Східній Галичині налічувалося 40475 осіб Мойсейової релігії, котрі вважали розмовною мовою українську. Так, уже з 1902р. до української гімназії в Коломиї вступають перші учні-євреї, а в 1906-му - до жіночої семінарії.
Напередодні Першої світової війни та польсько-українського конфлікту відсоток євреїв у навчальних закладах міста помітно зростає: від 6 % (в українській гімназії, 1913/14 н.р.) до 15 % (українська жіноча семінарія, 1911/12 н.р.) чи навіть 34 % (ук-раїнська гімназія, 1920/21 н.р.). Здебільшого учні-євреї декларували рідною українську мову, а інколи і українську національність, і це при тому, що їхні батьки мали можливість вибору між польськими та єврейськими гімназіями і семінаріями.
Позитивну роль у розвитку української національної культури відігравали єврейські дрібні підприємці, зокрема власники невеликих друкарень. Як правило, провінційні єврейські друкарні в Східній Галичині мали українські шрифти і друкували значну кількість книжок та періодики українською мовою. Серед них чільне місце посідає друкарня Вільґельма Браунера (роки існування: 1905-1923) і відоме видавниче підприємство коломийського купця Якуба Орснштайна (роки існування: 1903-1919). У друкарні першого виходили у світ науково-популярний тижневик "Поступ", часопис для народу "Хлопська правда", орган українсько-руського учительства "Прапор", політико-економічний часопис "Право народу", євангелицький часопис "Віра і наука", безпартійний, становий часопис "Голос дяків", селянський двотижневик "Плуг", журнал молодої літератури "Зеркало" та ін.
Засноване в 1903р. видавництво "Галицька накладня" Я. Орснштайна (1875-1943?) в анотації до свого першого видання зазначала, що "до цієї праці "Галицька накладня" приєднала собі гурт молодих українських вчених, які певно не пожалують праці для такого епохального діла". Видані Орснштайном твори Т.Шевченка, І.Франка, І.Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, С.Руданського, П.Куліша, А.Крушельницького, С.Яричевського, Л.Гринюка, Р.Кіплінґа, Л.Толстого, Л.Андреєва, А.Франса, Б.Шоу та ін. стали загальновизнаним внеском цього єврейського видавця до нашої культури.
Об'єктивним мірилом українсько-єврейських культурних діалогів є й те, що в 90-х рр. минулого століття єврейські аматори влаштували в Коломиї театральний гурток, актори якого поставили невеличку п'єсу "Брандлес - козак з Коломиї".
Не випадково Коломию відвідував і один з найвідоміших єврейських письменників - Шолом-Алейхем, який на початку 1906р. по дорозі до Швейцарії чотири дні провів у місті, згодом написавши оповідання "Брехня" про життя і побут східногалицьких євреїв. Дія оповідання відбувається в потягу, що йде на Коломию, а з розмови двох пасажирів, одним з яких є сам автор, дізнаємося, що в Коломиї припадає на "одного багача (тобто єврея. - І.М.) ледь не тисяча бідняків, щоб не наврочити". В образі такого одного багача письменник глибоко розкрив джерела його багатств, зажерливість, обман і духовну ницість.
У політичному житті краю єврейська верхівка досить впевнено дотримувалася традиційної орієнтації на польські аристократичні кола. Система політичних партій, яку представляли євреї Східної Галичини, що боролися за депутатські місця в рейхстазі і місцевих органах влади та проти антисемітизму і юдофобства польських і українських клерикалів, складалася саме в маленьких містечках.
Сучасник писав, що "життя пливло в місті трьома Герметична відокремленими течіями. Українці, поляки і жиди (тут - євреї. - І. М.) творили щільно замкнені групи, щоб не сказати ґетто. Так було на полі мовному, товариському, культурному, політичному й релігійному".
Ще 1880р. коломийські євреї заснували в місті осередок сіоністського руху, головою якого був Ізраїль Фаденхрехт, котрий видавав часопис "Ісраєль" гебрейською мовою. Цікаво, що на 1-му сіоністському конгресі в Базелі 1897р. Коломию репрезентували Соломон Сінґер та якийсь Росенхехт, тоді як столицю коронного краю - Львів - лише один делегат.
Згодом, 1914р., сіоніст Л. Таубес видавав у місті часопис "Volks Zeitung". З-поміж партійних лідерів виокремлювалися невідомий нам В.Шайєр і знаний Йосиф Функенштайн, який протягом перших десятиліть XX ст. входив до керівництва магістрату й повітової ради, був тривалий час бургомістром Коломиї, головою ізраїльської ґміни, членом шкільної окружної ради. Значним авторитетом у витлумаченні приписів для членів общини був Шмелкес Гедалі - починаючи з 1902р., головний рабин міста.
Внаслідок політики, що проводилася російськими військами в окупованих районах Галичини у 1914-1915 рр., єврейське населення Коломиї було доведене до жебрацтва, багато євреїв загинуло під час погромів, було осквернено божниці, а сіоністський часопис закрито.
Узагальнюючи громадсько-політичне життя міського суспільства за доби Західноукраїнської Народної Республіки, зазначимо, що коломияни здивовано зустріли ранок 1 листопада 1918р. Очевидець тих подій писав: "Серед українців безгранична радість, серед жидів - вичікування та все ж замітне вдоволення з порядку і спокою на вулицях". Проголосивши свободу слова, віровизнань, недоторканність особи, свободу виборів та ряд інших конституційних гарантій, уряд Республіки та органи влади на місцях сприяли розвитку національних меншин. І, як приклад цьому, - видання в 1919р. в друкарні Коломийської окружної військової команди невеличкої за обсягом, але вагомої з погляду культури брошури "Ключ до читання жидівського друку".
Природу суспільних відносин після довгих років світової та польсько-української війн формували політичні партії й рухи краю. Значний вплив серед євреїв Коломиї мали сильний осередок сіоністської партії Мізрахи, ортодоксальна партія Аггудат Ізраєль та Поалсй-Сіон. Видатними представниками Мізрахи були Ф. Ротсстрайх, І. Горовітз, М. Штерн та В. Фарбштайн, посол до польського сейму. Історичні аннали тих років небагатослівні щодо інших партій: керуючись завданнями кагалу та осередку Аггудат Ісраєль, в 1930р. рабином був обраний Йосиф Лауа; діячем Бунду був невідомий нам д-р Фріш, а якийсь Маркштейд - прихильником Поалей-Ціону.
Політична активність єврейської молоді виявлялася у творенні скаутських загонів "Ха-Шомер-Ха-Заір", а симпатики ревізіоністів готували себе до збройної боротьби в організації "Бе-тар Ор Трумпелдер".
Відгуком коломийських євреїв на третю хвилю алії стала їхня еміграція до Ізраїлю (Ерец-Ізраель) у 1920р. Громадське життя общини й далі координувала ізраїльська ґміна. До її керівного складу в 1925р. входили д-р Лсон Функенштайн (комісар ґміни), Абраам Самуель Геллер (заступник) та Осіас Сілбер (заступник рабина). Контроль на місцях здійснювали 27 звичайних радників ґміни. Керівництво общини намагалося залучити різноманітні господарські, промислові та комерційні чинники для допомоги малозабезпеченим і малоземельним євреям. До широкої мережі установ міста входили "Товариство єврейських купців", "Товариство єврейських лікарів та адвокатів" і товариство "Ilag" (Idische Landwirtschaftliche Geselschaft).
Релігійне виховання учнів-євреїв коломийських гімназій та шкіл було ознакою національної ідентичності в умовах польського панування. Про лояльність адміністрації міста свідчить і те, що вчителі Мойсейової релігії навчали в польській державній гімназії ім. Казимира Ягеллончика, українських школах Тараса Шевченка та Княгині Ольги, польських школах Адама Міцкевича, Тадеуша Костюшка, Пірамовича та ін. Викладачами основ Тори й Талмуду були Беніамін Блітц, Залел Брандсс, Юріс Мандель, Соломон Херґіз та Йосиф Стецнель.
Літопис національних відносин у 20-30-х рр. нашого століття рясніє багатьма визначними подіями. Про традиції Коломиї вшановувати діячів літератури говорить і те, що 1925р., у 100-й ювілей Францішка Карпінського (1741-1825), власник крамниці кожухів єврей Пінкас Мунчек, прозваний сучасником "ерудитом в польській літературі", на закінчення святкової академії виголосив вірш поета "Kiedy ranne wstaje zorze".
В історію світового музичного мистецтва XX ст. окремим розділом увійшла творчість уродженця Коломиї, єврейського митця-віолончеліста Емануеля Фойєрмана (1902-1942). Він навчався в Лейпціґській консерваторії, з 1918р. посідав пост концертмейстера оркестру "Гюрценіх" у Кельні, а з 1941р. відновлює педагогічну роботу в США.
Напередодні 2-ї світової війни, 1939р., за відомостями міського перепису населення, в Коломиї проживало 44 000 чоловік, з яких 15 000 - євреї.
Долаючи часто нелегкі й суперечливі моменти східногалицького життя, коломийське єврейство продовжувало свій шлях в історії поки що недержавної нації. Трагізмом та небувалим розмахом масових винищень їх позначилися роки нацистської окупації краю, але катастрофа коломийського єврейства - це вже інша маловідома сторінка нашого минулого.
В історії прикарпатського міста Коломиї єврейська община відіграла виняткову роль. З одного боку, львівські євреї, що оселилися там з 1569р., певною мірою піднесли середньовічну економіку міста, чисельно переважаючи корінне населення. З другого, активізація євреїв у новітню добу прокладала їм шлях до міського управління та зосередження влади в їхніх руках, відкривала явні можливості як позитивного, так і неґативного втручання у розвиток міжнаціональних відносин. Протягом майже 400-літньої історії общини євреї Коломиї були і залишаються невід'ємною частиною історії цього міста. Поряд з українцями, поляками, вірменами та німцями вони творили історію регіону, розташованого між двома світами - Сходом і Заходом.
|
