|
Володимир БОЙЦАН
Початковий етап розвитку Ш. припадає на добу Галицько-Волинського князівства. Після запровадження християнства на території Київської Русі Ш. розвивалося як складова частина культури давньоруської народності. Князі намагалися заснувати школи у княжих столицях (Києві та Галичі) та при церквах. За свідченням дослідників, в багатьох містах та селах того часу діяли “школи грамоти” та школи “майстрів грамоти”, в яких дидаскали (учителі) знайомили з основами грамоти. До тогочасних шкіл ходили не лише діти священослужителів, але й діти знатних людей, дружинників та міщан. Як правило, з шкіл виходили церковнослужителі, а також писарі й перекладачі. Окрім загальноосвітніх шкіл існували також школи малярства та співу.
Точних даних про існування шкіл на терені Коломийщини в цю епоху немає, проте не викликає сумніву те, що специфіка господарського життя тогочасного міста вимагала освічених людей у різних сферах суспільного життя. Оскільки Коломия на той час (починаючи з середини ХІІ століття) була одним з найбільших промислових центрів регіону, вела активну торгівлю з іншими краями, тому повинен був існувати попит на писарів, без яких була неможливою будь-яка господарська діяльність, а також управління містом та регіоном у цілому. Виходячи з вищесказаного, можемо зробити висновок про необхідність існування в Коломиї однієї або, навіть, кількох шкіл. Про поширення освіти на терені регіону свідчить також факт виявлення археологами писал — спеціальних пристосувань, які виготовлялися з бронзи, заліза або кістки у вигляді гострокінцевих стрижнів з лопатками у верхній частині. Гострим кінцем писали на покритій воском дощечці, а лопаткою виправляли або зовсім згладжували написане. Такі писала були знайдені в Галичі, Коломиї та Городниці (на Городенківщині). Ще одним фактором, який свідчить про існування в Коломиї школи в той час, була потреба у священослужителях, яка обов'язково повинна була виникнути за умов відсутності школи. Крім того, Коломия належала до одного з 2-х основних маршрутів (із Сербії та Болгарії через Волощину та Буковину), якими проникали пам’ятки письма не тільки на територію Галичини, але й інших укр. земель. Тому, частина з них імовірно осідала тут, чим надавався своєрідний імпульс до розвитку місцевої освіти. Зрозуміло, що сприяло розвитку освіти й прагнення галицьких князів поширити культ знання у своїх землях. Це дало свої позитивні результати: як відмічалося в той час (ХІІІ-XIV ст.), земля, якою правив Ярослав Осмомисл, “процвітала й множилася в людях, навіть вчені хитреці і ремісники звідусіль до нього приходили і міста населяли, якими збагачувалася земля Галицька в усьому”.
Читати далі... (повний текст)
|
