історія <--

WHO IS WHO?
Коломийська статистика, "ґречні" коломийці та міські влади за цісарщини

Іван МОНОЛАТІЙ

Інколи мої сучасники голослівно заявляють, що колись княже, королівське, а потім і "цісарсько-королівське вільне місто" Коломия, наприклад, за етнічно-просторовою характеристикою завжди (до новітньої української незалежности) було гебрейсько-польським. Це, як на мене, дуже спримітизована думка, яка ґрунтується лише на відомостях окупаційних статистик і небажанні осмислити власну історію. Насправді у тій Коломиї, якої вже немає, було дуже багато поляків, як, до речі, і гебреїв, українців, німців чи австрійців. У різні часи це співвідношення змінювалося. Тому-то Коломия як міське поселення не має ані гебрейських, польських, німецьких чи инших рис, хоча у певному сенсі можна дискутувати про певну прив'язку передусім культурних традицій до польської, австрійської чи іншої гілки.

А от візьмімо присутність багатьох архітектурних стилів у забудові сучасної Коломиї. Цей певний сплав є абсолютно самобутнім, бо прив'язаний до конкретної місцевости, до цього неповторного коломийського середовища. Якщо взяти середмістя, то тут 90 (а, може, й більше) зі 100 відсотків будинків збудовані в австрійський період, а не в польський. Але є нині й багато будинків, зведених у польський період, як і в інші періоди також (наприклад, совєтський). Коломию не можна огульно називати чи австрійською, чи польською, чи навіть українською, це місто передусім є коломийським.

Ми повинні усвідомити давню істину, що міста – це продукти місця, genius loci, це щось надзвичайно самобутнє, і що його могли творити кілька творців різних за національністю, але основним творцем було власне це місце. І кожну з цих сторінок треба підкреслювати, а не затирати, і треба свідомо вивчати скажімо той же знаменний для українців-галичан австрійський період. Безперечно, це габсбурзька Коломия, і передусім у матеріальному масиві. Та чужинецька, спершу німецько-австрійська й згодом польсько-гебрейська адміністрація, прийшовши до міста 1772-го і покинувши його 1918-го року, найбільше спричинилася до формування рис столиці Покуття. Насамперед, це специфічна і неповторна архітектура, яка походить власне зі сфери габсбурзької цивілізації, із відповідними засадами містопланування та уявлення про те, як має виглядати місто. Але витворили його передусім місцеві українці, для яких австрійські часи були багато в чому сприятливими, а виходячи із статусу підневільної нації, й обнадійливими. Цей хронотоп, поза сумнівом, дав можливість виховати місцеву еліту, здобути короткочасну незалежність у шкільництві, церковно-конфесійній і видавничій справах, власній культурі, громадських справах тощо.

За відносно короткий час цісарщини (особливо після "Весни народів" 1848 р.) відбулося національне відродження коломийської української спільноти – через діяльність українських читалень і шкіл, української гімназії, українського театру, українських громадських установ і національно-культурних товариств, українських друкарень і видавництв, українських національних виставок; українське, хоча й штучно обмежене, представництво в крайових, окружних та повітових органах влади, яке відстоювало інтереси власного народу.

Після 1867 р. й аж до 1918 р. українське національне відродження, боротьба за національні права і громадянські свободи були для коломийців-українців, які перебували поміж місцевими поляками і гебреями, основою їхнього міського життя. Було сформовано місцеву еліту – українське греко-католицьке священицтво, вчительство народних шкіл та гімназіяльне професорство, українських видавців, які твердо і переконано стояли на державницьких позиціях і усвідомлювали себе українськими патріотами. Вже у другій половині ХІХ ст. відбулося входження коломийських українців до таких груп професіоналів: урядники державної адміністрації, маґістратів, староств, службовці пошти, колії; правники – судді, адвокати, нотаріуси; інженери в галузях, що почали динамічно розвиватися у краї: гірничо-видобувна, машинобудування, будівництво, шляхи сполучення (насамперед – залізниця); лікарі. Пізніше, за польської займанщини, доступ неполяків до адміністративних посад фактично було закрито. Єдиною доступною посадою у суспільному управлінні для українців залишилася посада сільського війта в громаді, оскільки вона була виборною, а не призначуваною.

В цей період почали відбуватись асиміляційні процеси всередині міського населення – на перший план в управлінні висуваються не гебреї, а поляки; поза цим українці й далі входять у трійку найбільших національних спільнот Коломиї. Проте гебрейські капітали і торгівля, експортно-імпортні акції і надалі визначають економічне зростання міста.

І, нарешті, місто набуло сучасного вигляду в прямому розумінні – з його архітектурним ландшафтом і культурно-мистецьким середовищем. Цьому сприяло й політико-територіяльне адміністрування першої австрійсько-німецької адміністрації (до 1860-х рр.), започаткування залізничного руху через Коломию (1865 р.) і відповідна муніципальна політика (особливо містобудівельна) переважно місцевих поляків і гебреїв (після 1867 р.).

Вартісною і цікавою до запропонованої теми є проблема національної статистики Коломиї цісарського періоду.

За австрійської займанщини при переписах населення, які практикувалися від середини ХІХ ст., особливу увагу звертали на міста, в яких внаслідок історичного розвитку була зосереджена значна частина поляків та гебреїв і які через це "розчиняли" певною мірою українську етнічну людність, знижували її національно-українську однорідність. Під цим оглядом важливим є вивчення національного складу населення Коломиї і Коломийської округи, що важливо ще й тому, що постійно зростала роль міста і околиць у політичному, економічному та культурному житті Галичини.

Цікавим є приклад Коломийської політичної округи. В 1857 р. у ній налічувалося 24 139 осіб римо-католицького віросповідання, 223 485 осіб греко-католицького віросповідання, 1 546 осіб римо-вірменського віросповідання, 33 греко-православних, 28 вірмено-православних, 597 лютеранів, 704 реформованих євангелістів, 1 унітарій, 31 195 гебреїв.

Рух населення Коломийської округи був таким: 1 528 шлюбів, з них за соціальним статусом: 861 – шлюб неодруженого з неодруженою, 214 – шлюбів овдовілих, 301 – шлюб вдівця з незаміжньою, 152 – шлюб вдови з нежонатим; за віровизнанням: 232 римо-католики, 1 273 греко-католики, 6 євангелістів ауґсбурзького визнання, 17 гебреїв (разом – 1 528 осіб).

Народжуваність 1857 р. складала 4 038 осіб, з них 2 126 хлопців і 1 912 дівчат, у тому числі: народжені живими у шлюбі (законнонароджені) – 1 990 хлопців і 1 790 дівчат (разом – 3 780 осіб), народжені живими поза шлюбом (незаконнонароджені) – 117 хлопців і 106 дівчат (разом – 223); народжені мертвими у шлюбі – 17 хлопців і 16 дівчат (разом – 33 особи), народжені мертвими поза шлюбом – 2 хлопці (разом – 2 особи). За віросповіданням: римо-католики – 370 осіб чоловічої статі і 378 особи жіночої статі, греко-католики – відповідно 1 525 і 1 400, євангелісти ауґсбурзькі – 15 і 15, гебреїв – 55 і 26.

Того ж року смертність винесла 4 269 осіб – 2 178 чоловіків і 2 091 жінку. З них: римо-католики – 291 особа чоловічої статі і 307 жіночої статі; греко-католики – відповідно 1 681 і 1 578; євангелісти ауґсбурзькі – 14 і 5; гебреї – 192 і 201.

Відповідно до закону від 13 березня 1889 р. про 19 більш-менш значних міст Східної Галичини (подаємо їх у визначеній австрійським законодавством послідовности: Бучач, Теребовля, Бережани, Тернопіль, Золочів, Броди, Жовква, Сокаль, Яворів, Городок, Снятин, Коломия, Станиславів, Стрий, Дрогобич, Самбір, Сянок, Перемишль, Ярослав) та закону від 3 липня 1894 р. про 83 малі міста і містечка краю, Коломия належала до 11 міст з населенням від 10 000 до 25 000 мешканців. Наприкінці ХІХ ст. зокрема понад 20 000 мешканців мали Броди, Перемишль і Коломия.

Згідно з сучасними підрахунками віровизнання та національности населення міст і містечок Східної Галичини в 1880-1910 рр., українці 1880 р. мали абсолютну більшість жителів лише в Яворові (62,7%) та Снятині (51,9%), а відносну більшість – у Теребовлі (39,0%). У решті 16 міст українці серед трьох основних національностей (українці, поляки та гебреї) становили меншість. Наприклад, у Коломиї їхній відсоток становив 18,3.

Поляки 1880 р. становили в окремих містах значну, абсолютну або відносну більшість усього населення 19 міст. Так, у Коломиї вони хоч і не мали відносної більшости, та посідали за кількістю жителів друге місце – 25,8%.

У групі 19 міст 1880 р. найчисленнішими були гебреї. У 7-ми містах (Бучачі, Тернополі, Бродах, Жовкві, Коломиї, Станиславові, Дрогобичі) вони становили більше половини населення. У Коломиї вони посідали перше місце за кількістю містян – 51,9%.

Упродовж 1881-1910 рр. міське населення Коломиї зросло кількісно, змінилося співвідношення між основними національностями. Розгляньмо подані нижче таблиці 1–3.

Табл. 1.

Населення Коломиї у 1880-1910 рр.

Населення Коломиї у 1901 р.

Населення Коломиї у 1869, 1882, 1900, 1910, 1921 рр.

Почесні громадяни міста Коломиї (1859–1907 рр.)

Міська і окружна влади Коломиї (1773–1918 рр.)