|
Юрій Плекан
Початок першої світової війни, для українського населення Австро-Угорської імперії, представників різних політичних партій, товариств та їх симпатиків, став часом великих жертв та випробувань. Перебіг військових дій в перші місяці війни розгортався не на користь Австрії, тому віденські урядовці та військові розпочали розслідування причин цих катастрофічних невдач. В Галичині цю обставину використала польська урядова адміністрація та політичні партії, щоб цим самим очорнити все українське населення в москвофільській зраді австрійської держави. Згодом, це ж було використано і на Буковині.
Ще задовго до війни, староствами в краю, були укладені списки політично "неблагонадійних" осіб, більшість яких представники (члени москвофільської партії, члени москвофільських товариств та їх прихильники з різних соціальних верств: це сільські війти, священики, вчителі, дрібні урядовці, селяни.
Вже з середини серпня 1914 року. в Східній Галичині розпочалися масові арешти серед українського населення. В хід йшли найпідліші, нелюдські методи зведення старих політичних, національних чи побутових порахунків між людьми. Найпоширенішим приводом для арешту були доноси про причетність тієї чи іншої людини до русофільської партії чи товариства, звинувачення у шпіонажі на користь Росії. Для прикладу, в Галичині до першої світової війни налічувалось близько 180 москвофільських кооператив (Ф. 147, оп.1, спр. 17). Приводом до арешту були наявність в підозрюваного вдома передплати москвофільських часописів чи наявність книжок російською мовою чи виданих в Росії, приналежність до православної релігійної громади.
Місцеві крайові кримінальні суди, поліцейські станиці та тюрми були переповнені арештантами звинуваченими у державній зраді. Вони утримувались в нелюдських умовах, серед кримінальних злочинців. Під час цієї кампанії, також були арештовані й представники українських громадсько-політичних та освітніх організацій, греко-католицькі священики, вчителі та національно свідомі селяни.
Зважаючи на наближення лінії фронту в глиб коронного краю, австрійські урядовці почали вживати заходів для скорішого вирішення долі арештантів. Однак, це призвело до масових екзекуцій (страт) серед підслідних завдяки спрощенню процедури дізнання. На тюремних подвір’ях та серед міських майданів практикувались показові страти "державних" злочинців, шляхом повішання. Стoрінки галицьких часописів рясніли фотографіями з шибеницями та цинічними коментарями до них.
Перед наступаючими російськими військами було вирішено інтернувати "pусофілів" в тил австрійської армії – до новоутворених концентраційних таборів у Талергофі біля м.Грац, Терезіна в Чехії та Швау в Тиролі.
Талергофський табір став свого роду пропускним та сортувальним пунктом. Лише не значна кількість засуджених в’язнів була звільнена після проведення додаткового слідства в результаті подання різного роду петицій, подань та клопотань громадських та політичних організацій, депутатів парламенту та Галицького сейму. Однак, тисячі в’язнів через хвороби, тяжкі умови перебування, не дочекались звільнення, а померли вже в таборі чи під час транспортування. Не багатьох також було звільнено під нагляд поліції і дозволено проживати в інших містах імперії або переведено на легший режим до інших гарнізонних тюрем. Більшість в’язнів пережили тиф, голод і холод, знущання кримінальних елементів та табірного начальства й охорони аж до весни 1917 року, - часу ліквідації табору.
Спогади про життя в таборах, взаємовідносини між в’язнями, між в’язнями та табірною адміністрацією, військовою-поліцейськими чинами, судовою владою австрійської імперії, після війни стали предметом численних публікацій в галицьких та буковинських часописах різної політичної орієнтації, але більшість з них були згруповані у випусках "Талергофського Альманаху".
"Талергофський Альманах" видавався в період з 1924 по 1939 рр. Центральним Талергофським Комітетом у Львові, головним редактором став С. Бендасюк. Даний Комітет був заснований 16.03.1923р. у Львові, головою обрано професора Володимира Труша з Станіславова, секретарем обрано Пелехатого. Була створена ініціативна група по створенню "Талергофського Альманаху" в складі : о. Лончини, редактора Михайла Марко, директора бурси Панчака (ЦДІА у м.Львові - Ф. 147, оп.1, спр.2, А.1). Перший номер Альманаху вийшов у 1924р.
Даний Центральний Талергофський Комітет проводив регістрацію живих колишніх в’язнів Талергофу на підставі особових "опросних" анкетних листів, було складено картотеку по повітах за (1914-1915рр.) (справа 57-64), а також картотека померлих в таборі (справа 65-69). Всього було обліковано 9 тис. в’язнів секретарем Комітету Р. Максимовичем. Колишні в’язні надсилали до Комітету свої спогади, вірші та поеми написані в таборі, групові фотографії з табірного життя, фотографії про страти та негативи фотографій, особисті документи, вирізки з часописів "Прикарпатская Русь", для поміщення всіх їх у випусках "Талергофського Альманаху".
Головні цілі Комітету, були визначені на І-му з’їзді у Талергофців у Львові, який пройшов 31.10.1928р.: перевезення останків з Талергофу, побудова пам’ятника жертвам Талергофу на Личаківському кладовищі у Львові, регістрація живих Талергофців, встановлення "Дня Талергофського Мученика", видання "Талергофського Альманаху". Талергофський Комітет відбув за час з 10.11.1928р. по 10.03.1934р. 84 засідання, також відбулось ще два з’їзди Талергофців у жовтні 1933р. та у травні 1934р. у Львові. За цей же час, було видано три випуски "Талергофського Альманаху" у 1930 р. та чотири випуски у 1934 р.
Опубліковано: Доповіді викладачів, аспірантів та студентів на щорічній науковій конференції Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за 2008 р.
|
